“Графіт світився – ми думали, це просто каміння, і піднімали шматки руками… Вони були чорні, важкі. Ніхто не сказав, що це радіоактивний графіт”.
“Ми стояли там і відчували дивний металевий смак у роті. Потім починалася нудота… але нам казали працювати далі”.
“На даху реактора у нас було 40-60 секунд. Ми бігли, хапали уламки, кидали вниз і поверталися назад”.
“У деяких хлопців шкіра ставала червоною вже через кілька годин… ніби сильний сонячний опік, але значно гірше”.
“Я його любила… я не могла відійти. Лікарі казали: не торкайся, це вже не людина, це – реактор”.
До роковин Чорнобильської катастрофи у нашому закладі було проведено ряд тематичних заходів, присвячених пам’яті героїв-ліквідаторів, осмисленню подій 1986 року та формуванню культури безпеки серед учнів: відеолекторій ” Чорнобиль. Як все було”, година спілкування “Зона відчуження чи оаза: таємниці Чорнобильського біосферного заповідника”, урок пам’яті “Чорнобиль: Історія, Подвиг та Уроки для Людства”, інформаційні дайджести “Що я знаю про Чорнобиль?”.Чому ми говоримо про це з учнями?
Щоб навчити цінувати безпеку та відповідальність.
Щоб знати справжню ціну “мирного атома”.
Щоб вшанувати подвиг тих, хто першим пішов у вогонь.
Природа у зоні відчуження поступово відроджується, але біль не стихає. Разом із тим живе сила пам’яті – як запорука того, що подібне більше ніколи не повториться.
Пам’ятаємо. Шануємо. Робимо висновки.
